Розвіювання міфу про виняткові дипломатичні таланти Петра Олексійовича Порошенка, — Кочетков

До останнього часу однією з безвідмовних фішок для адептів Президента Порошенка була його зовнішньополітична діяльність. Подання про успішність цього напрямку базувалося на володінні ПАПом англійською та навичках, що він їх надбав на посаді міністра МЗС.

Хоча однієї лише капітулянтської «мінської змови» вистачає для розвіювання міфу про виняткові дипломатичні таланти Петра Олексійовича. Але його адепти згубність «Мінська» не визнають.

Однак і зовнішньополітичний «Титанік» знайшов свій айсберг.

У Раді Європи Україна зазнала очевидної та хворобливої у своїй демонстративності поразки. Не допомогла і особиста участь Петра Порошенка – його, як завжди, чудовий виступ справив на європарламентарів куди менше враження, ніж кострубата, але щира у своїй цинічності промова президента Земана.

У нас різко зіпсувалися відносини із сусідами, зокрема, з Польщею – давнім «адвокатом» України перед Європою. Претензії до нас мають Румунія, Болгарія, частково Молдова, а в Угорщині публічно(!), тобто майже офіційно, організовуються акції на підтримку якогось референдуму на Закарпатті.

США і РФ, проводячи переговори Волкер-Сурков, не те що не залучають Україну до участі, але навіть не вважають за необхідне інформувати про те, як ці перемовини проходять – це натуральне приниження, якщо по-дипломатичному.

Так, сплеск націоналістичних настроїв у Європі і світі об’єктивний, я сам про це писав. Так, існує стратегія Кремля щодо розколу Європи та ізоляції України, на що витрачаються шалені гроші.

Але це все не було б можливим, якби не млява, запізніла, беззуба діяльність українського МЗС. Наприклад, прогнозуючи очевидно негативну реакцію сусідів на наш закон про освіту, можна ж було заздалегідь (!) розгорнути роз’яснювальну кампанію? Але МЗС і головний дипломат Павло Клімкін працюють виключно в режимі «Чого бажаєте?» по відношенню до Банкової.

Президент свідомо обрав собі слухняного безініціативного виконавця на цю посаду. Президент і несе повну відповідальність за зовнішньополітичні провали.

Але важливіше інше. А чому зовнішній «наїзд» на Україну став можливий, і чому саме зараз?

Так просто всім навколо, нарешті, стала очевидною фарисейська сутність української влади: говоримо одне, робимо протилежне!

Вимога міжнародних санкцій при розвиткові торгівлі з агресором, байки про реформи при тотальній корупції, заклики до демократії при збереженні олігархічної форми правління і далі ще довгий список – ось справжні причини наших провалів.

Ось уявіть, чи наважилася б Угорщина публічно зазіхати на нашу територіальну цілісність в чотирнадцятому році (їхній прем’єр тоді про це говорив, але пошепки в своєму кабінеті). Але ж ми були куди слабкіші, йшла агресія недоімперії, а армія тільки відроджувалася.

Але тоді була певна єдність суспільства і влади в прагненні відстояти країну від агресії, був викид патріотизму, нами захоплювався весь світ. А що зараз? Керівників військового відомства заарештовують за підозрою в корупції, і ніхто – ні тут, ні навколо – навіть не дивується. І українське громадянське суспільство вже відверто ворогує зі своєю неефективною, злодійкуватою і брехливою владою. Ось сусіди і дозволяють собі всяке.

Положення можна виправити єдино рішучої зміною всієї влади на ту, яка зможе забезпечити наступальне просування українських інтересів в світі на основі чесності, прозорості та опори на українське суспільство.

О. Кочетков